Микола Магера

АНДРІЙ ПАВЛОВСЬКИЙ.
Світ казок Миколи Магери

Аналіз деяких моїх казок, зроблений Андрієм Павловським, є позитивним, бо дослідник, на мою думку, правильно зрозумів ідейне спрямування творів і їх призначення для юних (і дорослих !) читачів.
Добре, що проаналізовано казки “Чубчик”, “Хоробрі з Найхоробріших”, які за програмою Міністерства освіти вивчаються в 5 класі на уроках літератури, що не обминув молодий дослідник і казки – “Неслухняне курчатко”, “Добра дівчинка”.

М.Магера

ВІД АВТОРА

Ця книжка присвячена одному з питань вивчення творчості відомого українського письменника Миколи Магери – дослідженню його казок.
Незважаючи на наявність статей, нарисів та рецензій, де подається характеристика казок, досліджуються окремі їх частини, ця тема належно не вивчена. Це стосується зокрема й таких творів як “Хоробрі з Найхоробріших”, “Чубчик”, “Неслухняне курчатко” та “Добра дівчинка”.
У критичних матеріалах до цих казок я прагнув торкнутись тих питань, які ще не розкриті в літературі або розкриті недостатньо.
У створенні книжки мені багато допомогли особисті зустрічі з автором казок, його критичні зауваження щодо аналізу творів.
Думаю, що читачі у цій книжці знайдуть для себе щось корисне, потрібне у житті.

ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ

“Хотів би я, щоб всі дружили люди,
Щоб сонце радості сіяло на Землі…”
М.Магера

Мальовниче Поділля… Краса якого захоплювала багатьох митців, земля, яка подарувала Україні своїх славетних дочок і синів. Серед них ім’я Миколи Никаноровича Магери, який народився на Поділлі у с. Могилівці (тепер у складі Дунаївців) Хмельницької області 1 вересня 1922 року в селянській родині.
Важким було селянське життя. Хлопчику дуже хотілося навчатися. І лише у вісім років малий Миколка став учнем 1 класу СШ № 4 (1930 р.), хоча на той час він добре вмів рахувати , читати й писати. З братом Павлом ходили до школи в одних чоботях, пальтах і шапках. Їх рятувало тільки те, що вчилися в дві зміни.
Після закінчення семи класів поступає у Бердичівський педагогічний технікум (1937 р.). Але змушений забрати документи, бо багатодітні батьки не могли вивчити сина так далеко від дому. Микола повертається у своє рідне село і, за порадою директора Могилівської семирічки, ще рік ходить у сьомий клас. А наступного року Могилівську семирічну школу перетворюють на Дунаєвецьку середню школу № 4, відкривають 8-й клас, де Микола продовжує навчатися.
22 червня 1941 року він закінчує школу і одержує атестат зрілості.
Про своє невеселе дитинство і навчання в Могилівській школі письменник розповідає в повісті “З давніх літ”. З цього твору ми довідуємось про коріння письменника, про його нелегке дитинство та юність. В повісті Микола Никанорович з особливою теплотою згадує своїх бабусю і дідуся Баранецьких, згадує про те, як вперше переступив поріг школи, як довідався про Тараса Шевченка та його “Кобзар”, як прочитав оповідання Марка Вовчка, як почув легенди від діда Миколи про Устима Кармалюка та Богдана Хмельницького. Не забув розповісти автор і про початок Великої Вітчизняної війни.
23 червня 1941 року його, зовсім юного, покликали до армії, на фронт. Але з вини керівництва державою і армією він залишається на окупованій німецько-фашистськими військами території, живе з батьками. Пише поезії, казки, невеличкі оповідання. А з квітня 1944 року перебуває у лавах Російської армії. Рядовий.
У липні 44-го, поранений і контужений, лікується у ленінградському шпиталі. Пише вірші, веде щоденник. У серпні цього ж року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня. Під час війни воював під Ленінградом, на Карельському перешийку, у Польщі, Німеччині, Чехословаччині.
“…Перемога! Радійте! Співайте, ми перемогли!!!” – такий запис зробив Микола Никанорович 9 травня 1945 року, в День Перемоги.
Літературні спроби Микола Магера розпочав ще з юних літ. “У 9-10 класах написав кілька одноактівок та п’єсу на чотири дії і шість картин. Звичайно, то були учнівські вправи. Інша справа, коли почалася Велика Вітчизняна війна, юнак, що мав за плечима десятирічку, побачив і відчув знущання німецько-фашистських окупантів, які плюндрували рідне Поділля, Україну, нищили наш народ, тоді і почав писати вірші Саме з 1942 року і починає юнак воювати з ненависним ворогом за допомогою рідного слова”(1) , - згадує сестра письменника Валентина Магера. Тодішні поезії та казки, що вийшли з-під пера письменника зібрані у збірки “Я хочу жити” (1990 р.) та “Привіт тобі, сонце” (1995 р.).
Після демобілізації з лав Радянської армії Микола Никанорович кілька місяців працює рахівником у Дунаєвецькому райфінвідділі, вступає до Київського університету ім. Т.Г.Шевченка на філологічний факультет (український відділ). Навчається і працює позаштатним кореспондентом у газетах і облрадіо, літредактором видавництва Академії наук Української РСР (редагував “Геологічний журнал” та “Медичний журнал”).
У 1951 році Микола Никанорович закінчує Київський університет і з серпня цього ж року працює учителем української мови у Віньковецькій середній школі. А з вересня 1953 року ще й директором Віньковецької вечірньої школи робітничої молоді. Пише драматичні твори.
Вересень 1956 року приносить Миколі Никаноровичу нову роботу. Він займає посаду завідуючого кабінетом української і російської мов Хмельницького обласного інституту удосконалення кваліфікації вчителів. У співавторстві видає брошуру “Підвищення грамотності учнів 8-10 класів на уроках літератури”, відредаговує збірник про вчителів області “Їх люблять діти, шанує народ”, де вміщено два його нариси про вчителів. З 1957 року 27 років очолює секцію літератури і мистецтва обласного товариства “Знання”. Проводить Декади, Тижні літератури і мистецтва у районах області, випускає збірники матеріалів до ювілеїв Тараса Григоровича Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка та ін.
Впродовж семи років (серпень 1960-вересень 1967 р. р.) працює інспектором шкіл Хмельницького обласного відділу освіти. У республіканській та обласній пресі друкує оповідання, новели та фейлетони, нагороджений значком “Відмінник народної освіти УРСР”.
З вересня 1967 року по березень 1984 року працює викладачем Української мови та літератури, методики викладання української мови у Хмельницькому педагогічному училищі, голова предметної комісії вчителів української мови педучилища, міста та середніх спец закладів області. Ініціатор проведення у педучилищі Декад української мови та літератури.
У співавторстві склав програми для педучилищ республіки з української мови, методики викладання української мови та державних екзаменів з цих предметів (1980 р.). Нагороджений двома Грамотами, Почесною грамотою Міністерства освіти України та медаллю А.С.Макаренка.
У 1971 році у видавництві “Каменяр” виходить друком перша книжка Миколи Магери – “Мати”, в якій зібрано 17 новел та оповідань. Цю книжку автор присвятив найріднішій людині в світі – своїй матері Марині Миколаївні. Наскрізним образом багатьох новел та оповідань є образ матері. Критика схвально відгукнулась на збірку. У Тернопільській газеті “Вільне життя” критик зверну увагу на два твори письменника – “Син кличе”, “Чужинець”. У новелі “Син кличе” мати кожної грозової ночі біжить на берег моря, бо їй вчувається, що то ревуть не хвилі, а кличе її Василь, який загинув, рятуючи людей від розправи фашистів; у новелі “Чужинець” мати крадькома від людей пробирається на цвинтар, щоб поговорити з сином, якого ось тут розстріляли за зраду Батьківщини. Не обминули критики й таких творів як “Вареники”, “Журавлі летять”, “Жорна”, “Жаринка”, “Лист до матері”.
У 1983 році М.Н.Магеру приймають у Спілку письменників України і він повністю віддається творчості – написанню книг для дітей.
1987 року у Київському видавництві “Веселка” виходить друком повість Миколи Магери “Друзі”. У цій книжці на 54 сторінках автор порушує проблеми навколишнього середовища через призму дитинства. Тема повісті – збереження всього живого на землі. І це не єдина книжка, в якій звучить проблема збереження навколишнього світу, вона звучить і в його інших книжках – “Журавка”, “Батіжок”, “Чубчик”, “Хлопчаки” та ін.
У 1989 році в Облполіграфвидаві окремим виданням виходить повість Миколи Магери “Кам’янецькими стежками”. В своїй повісті автор розповідає про перебування Т.Г.Шевченка в Кам’янці-Подільському. Микола Скорський (2) у своїй статті “Літопис Кобзаревої долі” написав про цей твір так: “Повість становлять сім невеликих розділів – відповідно дням перебування поета у цьому стародавньому місті . Кожний – то, передусім, зустрічі. Шевченко спілкувався з селянами, ремісниками, кобзарями, дітьми міської околиці, гімназистами. Це допомагало йому відчути пульс тогочасного життя, збагачувало враженнями. З епізодів тих зустрічей, розроблених автором по-різному – скупіше чи докладніше, і перед нами постать молодого поета й художника, відкритого душею до поневоленого люду, сповненого бажанням допомогти всім страждущим, ненависті до всього того, що “паном звалось”.
У 1990 році виходить повість М.Магери “Батіжок”. Це схвильована розповідь про захаращену річку Батіжок, яку діти чистять від сміття. Повість цікава не лише для юних читачів, її варто прочитати і дорослим, тим, хто забруднює наші річки різними відходами та сміттям.
До збірки “Зелені паляниці” (1991 р). увійшли казки, невеличкі оповідання для дітей дошкільного віку, ряд оповідань для школярів та повість “З давніх літ”.
Коли Олесь Терентійович Гончар прочитав надіслану йому книжку “Зелені паляниці”, то щиро написав автору: “Багато думок викликають Ваші розповіді про дітей Поділля, про їхні нелегкі долі. Такі людяні, такі природні ці життєві історії – вони, я певен, знайдуть дорогу до читача. Якби моя змога, то такі речі, як “Мати Божа”, або “Добра дівчинка”, або “Діда спродують” і “Зелені паляниці” давав би в шкільних читанках, щоб їх читала юна підростаюча Україна”.
Микола Никанорович Магера автор багатьох книжок для дітей – “Чубчик”, “Батіжок”, “Юрасик”, “Хлопчаки”, “Друзі”, “Добра дівчинка” та інші.
Ці невеликі оповідання, новели, повісті – то повчальні твори, які психологічно впливають на виховання юного читача. У своїх творах Микола Никанорович закликає юних читачів щиро любити рідну Україну, її мову, неповторну душу і пісню, казки і легенди, шанувати своїх батьків і старших, прислухатись до їхніх порад, робити добро, берегти природу – річки і озера, ліси і квіти, ставки, птахів і звірів.
Літературна творчість Миколи Магери потрібна нам саме сьогодні, коли зруйноване одне царство, та ще не збудоване інше, коли так необхідна надія на те, що розум і добро все ж таки запанують на нашій землі та в наших серцях.

ПАТРІОТИЧНІ МОТИВИ КАЗКИ “ХОРОБРІ З НАЙХОРОБРІШИХ”

Значне місце у творчості Миколи Магери займають казки, за допомогою яких автор намагається ще змалку навчити дітей добра, злагоди, працьовитості та патріотизму. У багатьох його казках вміло показане це глибоке почуття.
Усі розглянуті казки М.Н.Магери можна поділити на дві групи: перша – казки про тварин (“Чубчик”, “Неслухняне курчатко”, “Добра дівчинка”), друга – соціально-побутові казки – “Хоробрі з Найхоробріших”.
Казка “Хоробрі з Найхоробріших” привертає увагу своєю актуальністю і злободенністю, в ній Микола Никанорович вдало розкрив любов не тільки до рідного краю, але й до мови.
У цій казці Микола Магера чудово зобразив основу духовного життя народу – тему національної мови.
“Діялось теє у сиву давнину. На величезному степовому просторі, де спокійно котили свої води аж до синього моря широкі і глибокі річки, за прадавніми лісами, за високими горами жив народ волелюбний. Чоловіки землю орали, житом-пшеницею засівали, а жінки їх вірні дітей виховували, за господарством доглядали.
Народ цей щирий був і чесний, роботящий, добрий та відвертий. З далекими і близькими сусідами жити хотів у мирі і злагоді.
Але не так робилося, як гадалося. То з-за лісу дрімучого, то з-за гір високих, то аж з-за моря синього непрохані гості раз за разом нападали на землю народу волелюбного. Міста і села спалювали, поля витолочували, немовлят і стариків убивали, а молодих жінок, дівчат і хлопців у рабство до себе забирали.
Довго терпів народ волелюбний ті злигодні. Та, нарешті, терпець увірвався. Кращі сини його, Хоробрі з Найхоробріших, відважні з найвідважніших, вирішили грудьми захистити рідну землю”(3), захистити від царя Нелюда, який хотів захопити її, знищити їхню мову. Проте Хоробрі з Найхоробріших боролися проти Нелюда, стверджуючи свою мову. Адже мова для них – духовна цінність, яка вела їх у житті, допомагала їм спілкуватись. Мова для них – найцінніший скарб, який був у них, це все, що давало їм змогу розуміти одне одного, скарб, що передавався з покоління в покоління.
Письменник ввів алегоричний образ чудо-дерева Мови, наділений фантастичними здібностями. “Як тільки у сім’ї народжувалась дитина, батьки зривали листочок з чудо-дерева Мови і прикладали його до уст немовляти . Таким чином дитя вбирало з того священного листочка силу і міць народу волелюбного, починало говорити мовою батьків, дідів і прадідів своїх. Пишався своїм чудо-деревом Мовою народ волелюбний, любив його понад усе, охороняв його від ворогів, нікому кривдити не давав”(4). І саме таке ставлення народу волелюбного до чудо-дерева Мови чітко підкреслює їхні патріотичні почуття до рідного слова, їхнє прагнення знати мову, якою спілкуватимуться їх нащадки.
Думка про те, що не стане чудо-дерева Мови, загине народ волелюбний, заставляв синів його, Хоробрих з Найхоробріших, зібратись і захищати свою духовну цінність від царя-сусіда Нелюда, що так і прагнув знищити народ волелюбний.
У казці виведені образи народних героїв-охоронців, Світозара та його сина Зореносця, захисників народу волелюбного.
Світозар був мужнім, сильним, відважним воїном, що захистив рідний край від царя Нелюда. Проте його надзвичайна сила, розум та відвага не змогли викрити підступність царя Нелюда, який переміг за допомогою зрадників волелюбного народу, замурував його і Хоробрих з Найхоробріших у глибокій печері, де “залізом двері обкував, пудові замки почіпляв, ще й тисячу воїнів на сторожі поставив”(5).
Пройшло багато років, і Світозарів син, Зореносець, після довгих пошуків свого батька, все ж таки зумів звільнити його з глибокої печери.
У казці Микола Никанорович чудово зображує надзвичайну силу героїв-охоронців Світозара і Зореносця. Проте туга за рідним батьком, страждання народу волелюбного роблять Зореносця сильнішим і відважнішим за Світозара.
Зображення письменником надзвичайної сили Зореносця чітко підкреслює його патріотизм, його силу, прагнення до вільного життя. Саме він зумів остаточно звільнити народ з ярма царя Нелюда, випустивши свого батька та Хоробрих з Найхоробріших з печери. Але цей вчинок не робить його відомішим за батька, адже саме він зумів першим захистити свій народ, не сподіваючись на підступну зраду свого заступника Попихача.
Світозар та Зореносець стають національними героями народу волелюбного.
Великого значення набувають прозивні імена головних героїв, що розкривають характер дійових осіб казки, дають змогу зрозуміти їхнє амплуа.
Ім’я царя Нелюда вказує на його підступність, хитрість, безсердечність, жорстокість, його здатність на будь-який лихий вчинок заради того, щоб досягти своєї мети.
Імена Світозара та Зореносця протиставляються імені царя Нелюда. Адже вони, на відміну від царя Нелюда, також здатні на будь-який вчинок щоб захистити свій народ, а не нищити його, як це робили Попихач і цар Нелюд. Імена Світозара та Зореносця підкреслюють їхню відважність, патріотизм, світлість і благородність помислів.
Ім’я Попихача підкреслює його слабкість, лицемірність, підступність та підлість заради того, щоб зберегти своє мізерне, нікому не потрібне життя. Навіть цар Нелюд здатен вбити його за те, що він не може знищити чудо-дерево Мову народу волелюбного, хоча це саме він допоможе йому схопити отамана Світозара та Хоробрих з Найхоробріших.
У цій казці письменник викриває і засуджує зрадників, що покинули свій народ заради почестей і багатства.
Попихач, який перейшов на бік царя Нелюда, зрадивши цим свій народ, хотів стати багатим. Він та його прибічники робили все, щоб догодити цареві Нелюду, щоб зажити багато та щасливо. Але врешті-решт його та всіх однодумців було вбито. Попихач, побачивши Світозара, одразу ж упав мертвим під столом, а його прибічників убив Зореносець.
Цим вчинком автор хотів показати юним читачам те, що здобуття багатства на чиємусь горі ніколи не закінчується добре. А особливо, коли ти зрадив свій народ. Микола Никанорович намагався пояснити те, що кожний зрадник обов’язково буде покараний.
Письменник надзвичайно вдало зображує підступність царя Нелюда. Він здатний на все, щоб досягти своєї мети, здається, його підступність немає меж, здається, що він переможе, але, як відомо, добро завжди перемагає зло. Саме так і сталось з царем Нелюдом – його знищили, він зазнав поразки. Але все ж таки важливе місце у казці займають Нелюдові підступні вчинки, завдяки яким він мало не переміг. Цар Нелюд здатний був навіть на такий вчинок, як захопити Світозара та Хоробрих з Найхоробріших, коли вони відпочивали, нарізати пагінців з древа Мови, посадити їх скрізь, щоб вони тягли соки собі і тоді чудо-дерево Мова всохне, мова народу волелюбного зникне раз і назавжди.
Він вдавався до найпідступніших вчинків і ніхто не знав, щоб він ще вигадав, щоб захопити народ волелюбний, якби не син Світозара, Зореносець, який знищив всі його старання. І цар Нелюд потерпів невдачу, якої не сподівався.
Цар Нелюд намагався знищити народ волелюбний, знищити його мову зрубати, спалити, зсікти чудо-дерево Мову, зробити своїм рабом. Проте сини народу волелюбного, Хоробрі з Найхоробріших, боролись проти царя Нелюда, боролись за свою свободу, за можливість не залежати ні від кого, зберегти свою мову. Адже народ ніколи не стане рабом загарбників і не загине доти, доки берегтиме свою рідну мову.
Попихач, що зрадив свій народ, перейшов на бік ворога, зробивши це лише через те, що думав, що на землі царя Нелюда він може жити краще, ніж на землі народу волелюбного. Його заманили гроші, прагнення бути багатим, надії на краще життя. Попихач вибирав між двома державами. Він надав перевагу ворожій стороні. Але зрадництво не приносить щастя, не приводить до кращого життя. Бо тільки живучи на своїй землі, люблячи її всім серцем, знаючи її історію та звичаї ти можеш жити щасливо. Але Попихач вибрав землю ворогів, вважаючи її кращою, забувши про патріотизм. А як відомо, дружба та взаємопідтримка може бути лише між вільними і рівними національними державами.

МОВА - НАЙДОРОЖЧИЙ СКАРБ

Казка “Чубчик” – ще один твір, в якому Микола Магера вдало зумів показати глибоке почуття патріотизму, любові до рідної мови. Хоча ці почуття не зразу проявляються в головного героя, шпака Чубчика, але все ж таки вони з’являються , і це добре.
Мова казки легка, доступна та зрозуміла для юних читачів. Автор використовує різні способи викладу художнього матеріалу. Основні з них – розповідь та висловлювання персонажів. Завдяки їм читачі з легкістю розуміють тему твору – розповідь про юного шпачка, який вирішив навчатися співу інших птахів. Також зрозуміла і ідея твору – прищепити юним читачам любов до рідної мови, бажання розмовляти нею, берегти її.
А розпочалось все так: “Жили собі шпаки. Батько і мати маленьким їстоньки-питоньки носили, співати по-шпачиному навчали.
Злагода і мир панували у шпаківні. Шпачата одне одного поважали, одне одному допомагали.
Якось шпачиха придивилася до своїх діточок і у найменшенького помітила невеликий чубчик. Дуже здивувалися цьому пташки, бо чубаті шпаки – то дивина. Тож і назвали малого Чубчиком. А Чубчик відтоді так запишався, що почав із зневагою ставитися до своїх братиків і сестричок.
Одного разу Чубчик сів на ясеневу гілку. І так йому сподобався спів соловейків, які витьохкували у саду, що аж захотілося й собі так заспівати”(6). І він зневажив матір і батька, братиків і сестричок і полетів до солов’я, у найми, щоб навчитися солов’їному співу. Пробув у них цілу весну і нічого не навчився, окрім: “тьох-тьох-тьох”. “Ось і час повертатися Чубчику додому, - подумаєте ви. Не навчився нічого, то й лети собі до рідної домівки”.
Здається, що після невдалої спроби Чубчик зупиниться. Зрозуміє, що він не може співати по-іншому, що він не людина, яка здатна вивчити інші мови. Але він не здається, бо ще молодий, нерозсудливий і вперто йде до своєї мети. Він летить до інших птахів і навчається співати по-синиччиному, по-воронячому, по-солов’їному. “Та вивчив лише “цінь-цінь”, “кра-кра”, “жив-жив”(7).
Шпакові здалось, що тепер він найрозумніший серед птахів.
“Якось Чубчик побачив на ясені, де була його домівка, силу-силенну шпаків. Ті висвистували один краще одного, бо прощалися з рідним краєм до наступної весни. Збиралися у вирій.
Прилетів до них і Чубчик. Рідня впізнала його, кличе до гурту. Але він з погордою глянув на батька й матір, братів і сестер, сів на самісінький вершечок осокора і заверещав на весь білий світ:
- Фіють-фіють, кра-кра-кра, тьох-тьох-тьох, кра-кра-кра, жив-жив-жив, кра-кра-кра, цінь-цінь, жив-жив, кра-а-а!.
Шпаки принишкли, слухаючи Чубчикове безглузде репетування”(8) і зареготали так, що аж дерева затремтіли.
“А Сорока, що сиділа недалеко від найстаршого Шпака, глузливо проскрекотала:
- То це вже таким суржиком співають молоді шпаки?”(9)
Тоді Чубчик зрозумів, що зробив велику помилку. Адже шпачиний спів – його рідний спів, що його треба любити, берегти та вчити йому своїх дітей. Він зрозумів це і попросив батька навчити його співати по-їхньому, по-шпачиному. На що батько відповів:
- Хоч і пізно, сину, але добре, що берешся за розум.
Отже, письменник закликає любити рідну мову, спілкуватися нею, збагачувати її, бо найдорожче, що є у нас, – це мова. І це треба знати, розуміти і робити все, щоб вона розвивалась і звучала з уст ваших дітей. Любіть свою мову, плекайте, бережіть її чистоту – закликає письменник.

Є КАЯТТЯ, ТА НЕМА ВОРОТТЯ

Особливе місце у творчості Миколи Магери займають казки повчального характеру. Одна з них - “Неслухняне курчатко”, що повчає юних читачів цінувати слово матері, не зневажати ним, прислухатись до нього. Ця казка про курчатко, що не послухало своєї матері і зробило по-своєму, а потім про це пошкодувало.
Казка читається легко і з захопленням. Цікавого відтінку надає творча фантазія автора, яка полягає в тому, що дивлячись з якої квітки курчатка нап’ються роси, такого кольору й матимуть пір’ячко; якщо вип’ють зі струмочка після грози, коли на небі веселка засяє, - матимуть пір’я найкраще; вип’ють з брудної калюжі – буде пір’ячко брудне і негарне.
Трагедія неслухняного курчатка в тому й полягає, що воно напилося води з брудної калюжі, не послухавшись матері, яка намагалась зупинити його. Але воно зробило свій вибір, вибір, про який пізніше пошкодує.
Автор порушує питання неслухняності, що і є основною проблемою, яка висвітлюється ним у творі. Зрозуміла й ідея твору: навчити юних читачів прислухатись до порад батьків, старших, досвідчених. Саме завдяки таким способам викладу художнього матеріалу, як висловлювання персонажів та розповідь, читачі мають змогу зрозуміти тему та ідею казки.
“Гралося мале, гралося, аж доки побачило велику калюжу з брудною-пребрудною водою. Тільки хотіло напитися звідти, аж квочка як замахає крильми, як закудкудаче:
- Не пий, не пий, дитино, тієї води! Не пий!
- А я хочу! – зухвало вигукнуло курча!
- Не пий, любе, бо матимеш таке брудне пір’ячко, як та вода!
- Ну і хай! – заверещало неслухняне мале і всунуло дзьобик у калюжу…”(10)
Саме таким чином настає кульмінація твору, наслідки якої - розчарування в зробленому вчинку.
У творі Микола Магера застосовує елементи фольклору. Казка закінчується народним прислів’ям: “є каяття, та нема вороття”, яке чітко підкреслює мету написання казки.

ХТО ЛЮДЯМ ДОБРА БАЖАЄ, ТОЙ САМ ЙОГО МАЄ

Казка “Добра дівчинка” - це ще один твір повчального характеру, який учить добра, любові до всього живого, бажанню допомогти усім, хто цього потребує. Якщо ти можеш допомогти, то чому цього не зробити? Саме до такого типу людей і належить Леся – добра дівчинка, яку старий дідусь знайшов у капусті. Вона була маленька, в рожевому платтячку, в червоних черевичках, а в двох кісочках було заплетено рожеві банти.
На перший погляд, здається, що вона тендітна, маленька дівчинка, яка потребує захисту та постійного нагляду. Але все виявилось не так. Не дідусь доглядав за нею, а вона за ним. Вона робила усе, щоб він почувався затишно, відчував любов від людини, якій він не байдужий.
В кінці казки герої зажили в добрі і злагоді, але перед тим їм довелось пройти нелегкий шлях. Доки Леся ходила по воду, то до дідуся прийшли царські слуги за податком, забрали кожух, скрутили півнику голову, відібрали козу, тільки курочка залишилась, бо встигла сховатись.
Леся зажурилась, але їй на поміч прийшли усі ті, кому вона встигла допомогти, коли ходила по воду. Саме Лесина доброта та уміння шанувати усе живе на землі врятували її та дідуся від неминучої голодної смерті.
Микола Магера у казці використовує знову ж таки найбільш поширені способи викладу художнього матеріалу – висловлювання персонажів, розповідь та опис. Тема твору – розповідь про маленьку дівчинку, доброта якої та увага до живої природи врятувала життя їй та дідусеві. Ідея твору – намагання автора прищепити
юним читачам вміння шанувати людей, допомагати їм, робити добро.
Історія з Лесею є чудовим прикладом для наслідування. Вона дає змогу чудово зрозуміти мету написання твору – роби добро сам – допомагатимуть й тобі.
Казка сповнена спокійною та приємною атмосферою. Досконалість та простота речень дають змогу легко розуміти твір. В ньому можна виділити так званий кумулятивний засіб, коли сюжет будується переважно на діалогах, що є важливим засобом характеристики дівчинки Лесі. За цікавим принципом введення все нових осіб, що включаються в розмову і беруть участь у подіях, ця казка не має такого динамічного сюжету, як інші. Тут дія через постійне повторення основних подій твору розгортається навіть уповільнено. А що головним персонажем виступає не тільки найсильніший, найбільший, а зовсім юна героїня, то все це створює у казці атмосферу, сповнену животрепетного, радісного відчуття сили, доброти, сміливості, шанобливого ставлення до усього живого на землі. Єдина, сповнена тривоги та переживань, частина казки – кульмінація.
“ – Ой болять мені всі кісточки, дитино, кожна жилочка, - простогнав старий. – Доки ти ходила по воду, то прийшли царські слуги за податком та били мене, останній кожух забрали, півнику голову скрутили, кізочку на заріз повели. Лише курочка заховалась від них. Ще й жменю борошна витрусили. Доведеться нам з голоду помирати.
Вийшла Леся надвір, сіла на призьбу та й зажурилася. Підперла кулачком голівку, а з очей сльози: кап, кап, кап…”(11)
Саме ця частина твору порушує існуючий раніше спокійний та приємний перебіг подій.
Але все закінчується добре. Дівчинку та дідуся врятували друзі Лесі – всі ті, кому вона допомогла (павук та його родичі, синичка, зозуляста курка, бджоли та мурашки).
“Щасливо зажили дід з Лесею, бо шанують усе на землі”(12) – так закінчується казка.
Читаючи казки М.Магери, ми потрапляємо ніби в інший світ, нову художню реальність, знаходячи в ній естетичну насолоду, позитивні емоції, почуття, які утверджують і будують наш духовний світ. Письменник дає нам можливість глибше пізнати навколишнє і усвідомити, що воно таємниче, невичерпне, відчути естетичне задоволення від пізнання прекрасного.
Казка, як жанр, дає більшу можливість достукатись до юних сердець, є доступнішою для читачів. Адже посіяне ще змалку зерно, пізніше розростеться буйним колоссям. Це прекрасно розуміє Микола Магера і тому підіймає такі важливі проблеми у своїх казках.

Л І Т Е Р А Т У Р А

Книги Миколи Магери

МАТИ: Оповідання та новели. – Львів: Каменяр, 1971. – 78 с.
ЖУРАВКА: Оповідання. – Київ: Веселка, 1973. – 26 с.
ЧУБЧИК: Казки та оповідання . – Київ: Веселка, 1984. – 16 с.: іл.
ДРУЗІ: Повість. – Київ: Веселка, 1984. – 54 с.: іл.
ДОБРА ДІВЧИНКА: Казки: Веселка, 1988. – 22 с.: іл..
КАМ’ЯНЕЦЬКИМИ СТЕЖКАМИ: Повість. – Хмельницький: Облполіграфвидав, 1989. – 158 с.
Я ХОЧУ ЖИТИ: Поезії. – Хмельницький: Облполіграфвидав, 1990. – 53 с.
ХЛОПЧАКИ: Повісті та оповідання. – Львів: Каменяр, 1990. – 158 с.: іл.
БАТІЖОК: Повість. – Хмельницький: Облполіграфвидав, 1990. – 98 с.
ЗЕЛЕНІ ПАЛЯНИЦІ: Повість, оповідання, казки. – Хмельницький: Облполіграфвидав, 1991, - 131 с.
ХИТРИЙ ГОРОБЧИК: Оповідання. – Хмельницький: редакційно-видавничий відділ, 1993. - 62 с.: іл.
ПРИВІТ ТОБІ, СОНЦЕ: Поезії, казки, щоденник. – Хмельницький, - 1995. – 134 с.
З ДАВНІХ ЛІТ: Повість. – Хмельницький: Поділля, 1995 – 96 с.
ЧИТАНОЧКА: За творами Миколи Магери. – Хмельницький, 1995. – 72 с.
КАЗКИ: Хмельницький, 1996. – 22 с.
КАЗКА ПРО ХОРОБРИХ З НАЙХОРОБРІШИХ Хмельницький, 1997. – 24 с.
ВИБРАНІ ТВОРИ: Оповідання, казки, повісті. – Хмельницький: Поділля, 1998. - 375 с.: іл.
МАЛЕНЬКА ХРЕСТОМАТІЯ: Казки, новели. – Хмельницький, 1999. – 61 с.: іл.

З книжкових полиць

1. Письменники України. Довідник. – Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1996.- Микола Магера. – 176

2. Ткачук Г.О. Уроки позакласного читання за творами Миколи Магери.
Посібник для вчителів початкових класів. – Хмельницький, 2001

3. Письменники Радянської України. 1917-1987. Бібліографічний довідник. – Київ: Радянський письменник, 1988. – Микола Магера. – с. 373-374

4. Літератори Хмельниччини. Довідник обласної Спілки письменників України. Хмельницький, 1977. – с. 20

5. Анатолій Сваричевський. Краса України – Поділля. Літературна карта Хмельниччини. – Хмельницький: Поділля, 1991. – Микола Магера. – с. 32

6. Хмельниччина літературна. Збірник творів членів обласної організації Спілки письменників України. – Хмельницький: Облполіграфвидав, 1990. – Микола Магера. – с. 25-31

7. Віталій Мацько. Літературне Поділля. – Хмельницький редакційно-видавничий відділ, 1991. – Микола Магера. – с. 44

8. Тернавське гроно. Твори вчителів та учнів Дунаєвеччини. – Хмельницький: редакційно-видавничий відділ, 1993. – Микола Магера. – с. 7-10

9. Наш Микола Магера: В.Олійник, В.Кушнір. – Хмельницький: Поділля, 1997. – 79 с.

10. Хмельниччина літературна. Збірник обласної організації Спілки письменників України. – Хмельницький: Хмельницький редакційно-видавничий відділ, 1992. – Микола Магера. – с. 35-37

З газетних шпальт та журналів

1. Карась П. Я хочу жити: Миколі Магері – 75. – Хмельницький: Подільські вісті, 02.09.1997

2. Карась П. Миколі Магері – 75. – Літературна Україна, 25 вересня 1997.

3. Руснак І. До чудо-дерева Мова. Вивчення творчості Миколи Магери в 5 класі. – Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах, 2000. - № 5. – с. 66-73

4. Волошина Н.. Вивчення казки “Хоробрі з Найхоробріших” Миколи Магери в 5-му класі. – Українська література в загальноосвітній школі, 1999. - № 5. – с. 10-14

5. Сваричевський А. Повість Миколи Магери “Кам’янецькими стежками”. – Педагогічний вісник, 2000. - № 2 (9). – с. 16-17

6. Г.Я.Хротач. Материнське. – Корчагінець, 13 квітня 1971

7. Всеволод Луговий. Незгасне сонце віри. – Ровесник, 5 травня 1995

8. О.Кухар-Опишко. Правдиво і з любов’ю.- Радянське Поділля, 28 квітня 1991

9. О.Кухар-Опишко. Ще один документ лихоліття. – Корчагінець, 15 квітня 1991

10. А.Ф.Малевич. “Здрастуй, “Журавко!” – Радянське Поділля, 11 травня 1974

ПРИМІТКИ:

1 Наш Микола Магера: В.Олійник, В.Кушнір. – Хмельницький: Поділля, 1997. – с.6
2 Кандидат філологічних наук, м. Житомир
3 Магера М.Н. Маленька хрестоматія. – Хмельницький: Хмельницька міська друкарня, 1999 – с. 3
4 Магера М.Н. Маленька хрестоматія. – Хмельницький: Хмельницька міська друкарня, 1999 – с. 4
5 Магера М.Н. Маленька хрестоматія. – Хмельницький: Хмельницька міська друкарня, 1999 – с. 11-12
6 Магера М.Н. Читаночка. – Хмельницький, 1995 – с. 60
7 Магера М.Н. Читаночка. – Хмельницький, 1995 – с. 61
8 Магера М.Н. Читаночка. – Хмельницький, 1995 – с. 61
9 Магера М.Н. Читаночка. – Хмельницький, 1995 – с. 62
10 Магера М.Н. Читаночка. – Хмельницький, 1995 – с. 64
11 Магера М.Н. Читаночка. – Хмельницький, - 1995 – с. 67
12 Магера М.Н. Читаночка. – Хмельницький, - 1995 – с. 68

ДЖЕРЕЛО: Павловський А. Світ казок Миколи Магери. - Кам’янець-Подільський: Абетка, 2002. - 20с.

УВАГА! Жодна з частин даного видання не може бути скопійована або відтворена у будь-якій формі без письмового дозволу автора.