№25

Нарешті!!! Ось вона – довгоочікувана маршрутка №25. Забравшись до неї і розташувавшись позручніше (буквою «зю»), я одразу згадала дитинство: зокрема казочку «Рукавичка».
Незабаром пролунав життєрадісний голос водія: « Проїзд оплочуємо відразу!». Усі почали жваво порпатись у кишенях, дехто і не у своїх… Коли усі заплатили за проїзд ( хоча я помітила одного «зайчика» ), водій почав визначати, хто із його пасажирів є найстійкішим. Адже це так весело – різко гальмувати перед перехрестями та поворотами і спостерігати, як пасажири звалюються на одну купку.
Дітей і стареньких людей у маршрутку старались не брати: вони однаково не платять за проїзд, а тут – ще й такі ігри… Одного хлопчиська таки взяли, він усю дорогу запитував у водія чи є у нього гальма і дочекався аргументованої відповіді: «Навіщо мені гальма? Гальмо стоїть біля мене… (Махнув рукою на хлопчиська)».

Коли нашому водієві набридла гра з гальмуваннями, він розпочав перегони. Напевно, уявив себе Шумахером. За 5 хвилин від К-ПЕМЗу до ринку, із зупинкою біля ДК, чим не Міхаель? Дівчат, що сиділи на задніх сидіннях, страшенно підкидало, зате весело, як у лунопарку…
Водії взагалі дуже веселі люди. Правда гумор у них чорний: «насіння їжте з лушпинням»… А це їхнє «место для удара головой» - криваве місце ( зверніть увагу там є сліди крові ). Увага! А якщо Ви побачите повідомлення: « громче крикнешь – раньше вийдеш», - це не звичайний жарт. Зазвичай такі водії глуховаті. Кричіть що сили за 10 метрів до зупинки, а інакше проїдетесь ще кілька зайвих кварталів, я Вам з власного досвіду кажу.
А наша маршрутка їхала далі. На прохання дамочки у білих черевичках: «Станьтє там», водій точно розрахував місце зупинки: дамочка вийшла прямо у величезну калабаню. Коли маршрутка повернула на вулицю Князів Каріатовичів (засновники нашого міста) її почала наздоганяти якась жінка з куркою в руках. Водій трохи пригальмував, коли жінці залишалося менше метра до маршрутки, водій різко натиснув на газ ( може злякався курячого грипу?! ). Жінка не зупинялась наздоганяти, напевно, водієві стало жаль (усе-таки 1 грн.!) і він загальмував, зачекав пасажирку. Жінка різко заскочила у маршрутку, а через три хвилини, коли наш транспорт повернув на вулицю Огієнка, жінка здивовано запитала: «А це шо не дівітнацята!?».
Я вийшла біля університету, а маршрутка поїхала далі…

P.S: Величезне прохання до водіїв: «Не ображайтесь, будь ласка, на мене – це все жарти. »

Mutlyk